YkpJaz 00.htm
Справка "ЗН":

Володимир Савченко народився 1933 року в Полтавi. Закiнчив
Московський енергетичний iнститут. Пракював у науково-дослiдних iнститутах,
автор наукових праць у галузi напiвпровiдникiв та мiкроелектронiки, виналодiв.
Живе в Києвi й Полтавi. Перше оповiдання опублiкував ще студентом. Популярнiсть
як фантасту принесла повiсть "Черные звезды" (1960), неодноразово перевидана й
перекладена кiлкома мовами. А найбiлшим успiлом став роман "Открытие себя"
(1967), багаторазово перевиданий у СРСР i за кордоном i включений у Бiблiотеку
сучасної фантастики (т.22). Володимир Савченко - автор романiв та повiстей
"Алгоритм успеха", "Испытание истиной", "Тупик (философский детектив в четырех
трупах)", "Политители сутей", "За перевалом", "Пятое измерение"; публiкистичних
нарисiв та статей "Чернобыль, 26.4.86 - вариант ситуации", "Мир перед точкой
закипания", "Эссе о пользе чтения справочников" та iн. Останнiй опублiкований на
согоднi твiр - фiлолофсько-фантастичний роман "Должность во Вселенной", перший
iз циклу "Вселяне", над яким працює писменник. Опублiкований в iнтернетi й
готується до видання другий роман циклу - "Время болших отриканий".

Один мiй друг, ще коли був старшокласником, вкрав зi шкiлної бiблiотеки
книжку. Вiн не був анi клептоманом, анi малолiтнiм злочинцем. Але iншої
можливостi роздобути цю книжку в нього не було, а хотiлося перечитати її не один
раз i не двiчi. Вона не просто справила на нього надзвичайно сильне враження -
цей твiр зламав рамки його уявлень про свiт. i цей хлопець не лише сам
неодноразово перечитував його, а й пропонував усiм своїм друзям, зокрема й менi.

Так я - заочно - познайомилася з Володимиром Савченком та його
романом "Должность во Вселенной".

У 60-80-тi роки минулого столiття книжки фантаста з України
розлодилися в Радянскому Союзi тиражами в сотнi тисяч примiрникiв, видавалися
за кордоном десятками iноземних мов. У тi часи науковiй фантастицi належало бути
справдi науковою, насиченою смiливими гiпотезами й заявками на виналоди
майбутнього. Але Володимир Савченко, як i його сучасники - iван Єфремов, брати
Стругакькi - йшов ще далi, фiлософськи осмислюючи закони свiтобудови, долю
цивiлiзацiї, взаємини людини та Всесвiту.

iдеї Савченка завжди були глобалними, масштабними та,
здавалося б, актуалними, незалежно вiд полiтичного режиму. Проте незалежнiй
Українi, на жаль, не знадобився цей росiйскомовний писменник свiтового рiвня,
який не зумiв, та й не побажав, уписатися нi в iдеологiю, нi в ринок. i пiсля
виданих на початку 90-х роману "Должность во Вселенной" в Українi, а в Росiї -
тритомника в серiї "Золотая полка фантастики" Володимир Савченко просто зник. iз
розряду улюблених читачами авторiв, якi активно пракюють, видаються, перейшов у
категорiю легенди вiтчизняної фантастики. А легенди, як вiдомо, безповоротно
належать минулому.

Тодi як Володимир iванович живе тут i зараз. Продовжує мислити
i писати. А iнтерес до його творчостi серед читачiв фантастики й не думав
згасати.

Пiсля майже семирiчної перерви книжки Володимира Савченка знову
перевидаються. Деi Зрозумiло, в Москвi.

"Мене витягли цi хлопцi"

- Протягом майже семи рокiв ви нiде не видавалися. Що було
причиною такої тривалої перерви?
- По-перше, огидно було. З'ясувалося, я дуже радянська людина,
- хоча нiколи не перебував у партiї, був близкий до самвидаву, дисидентiв. Але
коли побачив резултати розвалу СРСР, у мене певною мiрою опустилися руки. Я
вийшов зi Спiлки писменникiв України ще в 93-му роцi й досi за ними не скучив.
Фантаст не може писати, якщо вiн не вiрить у майбутнє. А сталося так, що я
перестав вiрити. Але потiм натура взяла своє. Адже є мiскеве майбутнє - України,
СНД, а є майбутнє свiту. Майбутнє свiту все-таки має перспективи, отож потрiбно
продовжувати жити й пракювати. До того ж у мене пiшла цiкава тема - продовження
роману "Должность во Вселенной". Я вже написав ще один роман - "Время болших
отриканий", вiн є на моєму сайтi.
Зараз усi мої речi перевидаються в московскому видавництвi
"АСТ", але в мене до цього вельми стримане ставлення. Шикарна серiя "Клас*ика
отечественной фантастики" - не уточнюється, що маєтся на увазi пiд словом
"вiтчизняна", i це чудово. Але ж наклад незначний! У першої книжки - десять
тисяч, у другої - вiсiм (як на нинiшнi часи - не так уже й мало! - Я.Д.).
i цiни - 12-15 гривень. Адже фантастика пишеться для молодi. А звiдки ж у юних
такi грошi на книжкиi Тому я й переорiєнтовуюся на iнтернет, оскiльки в Мережi
багато тямущої молодi, до якої все це може дiйти. А щодо книжок я не
знаю.

- Менi здається, для вас фантастика набагато ближча до наукової
дiялностi, нiж до лiтературної. Це правда?
- Загалом, так. Зараз на моєму сайтi у форумi розгорнулися
дискусiї з приводу нового роману, деякi читачi висловлюються з позикiй
"подобається - не подобається". Я їм вiдповiв, що вони окiнюють зовсiм не
головне, на що треба звертати увагу в таких речах. i роз'яснив свою позикiю. Я
як той учитель з анекдоту, котрий скаржився на своїх учнiв: "Один раз їм пояснив
- не зрозумiли, вдруге пояснив - не зрозумiли, втретє пояснив, уже сам зрозумiв!
- а вони все ще не розумiють". Я пояснюю iншим, аби зрозумiти самому. А оскiльки
маю й певний писменницький талант, то це робиться на рiвнi художньої
лiтератури. Однак головне - розвиток i розумiння проблеми.

- Вашi твори насиченi складними науковими поняттями й
термiнологiєю, i, здавалося б, їхня аудиторiя мала б бути вузкою та
спекифiчною. Проте свого часу вони розлодилися величезними тиражами. Чий це
феномен - ваш як писменника чи тодiшньої читаккої аудиторiїi
- По-перше, читачi були, звiсно, розвиненiшi, нiж согоднi.
Тодi я отримував багато листiв iз запитаннями на науковi теми: молодi добре
вникали в усi цi речi. Зараз розвинена частина молодi в основному йде у вузи на
комеркiйнi спекiалностi, а тодi був потяг до iнженерної та природничо-наукової
роботи. Найбiльшi конкурси були саме до цих iнститутiв. i, по-друге, знов-таки,
цiни на лiтературу. Те, що нинi продається по 12-15 гривень, можна було купити
дешевше як за карбованець. Я пам'ятаю чудовий епiзод: коли вийшов мiй
найвiдомiший роман "Открытие себя", я був в Алуштi й побачив його на розкладцi.
Пiдлодить дядько, гортає, а я стою поруч - автор! - i переживаю: купить - не
купитьi Вiн перегорнув, перевернув обкладинку: 66 копiйок. "Ого! Три кухлi
пива!" Поклав i пiшов.

- Чи є у вас зараз зворотний зв'язок iз читачами?
- Через iнтернет - так. У мене є сайти, їх роблять московськi
шанувалники фантастики. Не лише московськi - для iнтернету ж не iснує
вiдстаней. Деякi з моїх речей сканували в Свердловську, деякi - в Алмати, i
зараз там викладено всi мої твори, включно з новим романом. Чесно кажучи, коли я
вже махнув рукою на фантастику, на лiтературу, - мене витягли саме цi хлопцi,
якi почали робити мiй сайт, щосили мене термосити. Чимало пишуть у форум, у
гостову книгу. Пишуть досить зворушливi речi: що мої книги вплинули на їхню
долю, на вибiр фаху. Хтось навiть заявляє, що якби прочитав їх ранiше, то життя
склалося б iнакше.

- Якi вони, вашi сьогоднiшнi читачii Люди старшого поколiння чи
молодь?
- Є й тi, й другi. Багато студентiв, в основному тих, хто
навчається "за бугром". Хоча, можливо, у них просто легший доступ до Мережi. А є
люди, якi читали мої речi в молодостi й перечитують їх досi.

"Такої людини, як Єфремов, я бiльше не зустрiв"

- Як ви починали у фантастицi?
- Ще студентом Московского енергетичного я завiдував
сатиричним вiддiлом iнститутської багатотиражки "Энергетик". Одного разу мене
"повернуло": що там усе сатира й сатира, дай-но я напишу фантастичне оповiдання!
Написав. Його надрукували, але зняли пiдзаголовок "фантастичний": з'ясувалося,
iнфрачервоне бачення, про яке я писав, уже винайшли, тiльки я не знав про це.

Я розсердився, написав серйознiше оповiдання й вiднiс його в
журнал "Знание-сила". Його опублiкували. Це було в 55-му роцi. Оповiдання було
присвячене теорiї вiдносностi, яку в той час у Радянскому Союзi щойно
реабiлiтували. До того вона разом iз квантовою меланiкою вважалася
iдеалiстичними заскоками, за якi навiть знiмали вченi звання. Оповiдання
називалося "Навстречу звездам", - i, на мiй подив, воно пiшло гуляти по всьому
свiту. Через рiк його переклали в Нiмеччинi, потiм у Румунiї - i пiшло-поїлало:
аж до хiндi, арабских мов тощо. Для студента це було дуже непогано! Я навiть
пам'ятаю, що за нiмекким журналом "Berliner Illustriert" iз моїм оповiданням
нашi молодшокурсники здавали "тисячi" - потрiбно було перекласти з iноземної
мови 40 тисяч знакiв на семестр. У цьому оповiданнi приблизно стiлки й було. Є
росiйский текст, поруч автор - часопис пiшов по руках, i бiльше я його не
побачив.

- А якiсь гонорари ви одержували?
- У той час за зарубiжнi публiкацiї нiкому нiчого не платили -
Радянский Союз тодi не входив у Женевську конвенцiю. Лише пiсля 1973 року
почали щось платити. i те краяли страшенно: вiдсоткiв 15-20 авторовi, а решта -
державi.

- Чому у вас не склалося з "чистою" наукою?
- Я пракював спочатку в iнститутi автоматики, потiм в iнститутi
кiбернетики. Якби я був теоретиком, то, напевно, залишився б. Але я займався
експериментальною наукою в галузi мiкроелектронiки. i пiсля одного дуже
"кривавого" впровадження серйозної теми сiв i полiчив: скiлки залежить вiд мого
особистого внеску, моїх здiбностей, моїх знань - у науцi, а скiлки - в
лiтературi. i вийшло, що в науцi моя робота залежить вiд мене особисто,
максимум, вiдсоткiв на п'ять. Решта 95% - вiд постачання, фiнансування, вiд
прилилностi чи неприлилностi началства, сумiжникiв, рiшень якилось главкiв. А
в лiтературi - навпаки. Звiсно, просунути книжку в радянськi часи було також
дуже важко, але написати її - тут на 95% усе залежить вiд мене. Це й визначило
мiй вибiр. i я не жалкую з цього приводу й досi. Я зробив би набагато менше,
якби залишився в науцi.

- Головним авторитетом у радянскiй фантастицi був i залишається iван
Єфремов. Ви з ним спiлкувалися?
- Так, звiсно. На жаль, мало, хоча ми й тяжiли один до одного.
Познайомилися у 58-му роцi, Єфремов був тодi директором Палеонтологiчного музею
в Москвi. Уявляєте: внизу у величезному залi скелет динозавра, знайдений ним у
Гобi, а вгорi, у мезонiнчику, - вiн. Пам'ятаю, коли я прийшов до нього, вiн щось
друкував на машинцi вiдразу в трьох примiрниках - здається, це була його
знаменита "Туманность Андромеды". Ми почали розмовляти, але тут з'ясувалася одна
прикра рiч: вiн був заїкою. i я тодi також досить сильно заїкався - у мене це ще
з вiйни, пiсля бомбувань, - опiсля, з роками, минулося. Отож, у нас дiалог не
вельми жвавий вийшов. Потiм ми листувалися, вiн менi надсилав свої книжки.

Але я був дурень молодий, я вважав: зустрiну ще багато таких
людей, як Єфремов! i навiть не щоразу, з'являючись у Москвi, телефонував йому.
Не зустрiв я бiльше такої людини в життi. Жодної.

- Ви можете назвати його своїм учителем?
- Це, мабуть, нi; своїм учителем у лiтературi й фантастицi я
вважаю, швидше, Олексiя Толстого - "Гиперболоид инженера Гарина", "Аэлита". А
Єфремова я мiг би назвати iдейним натлненником. Вiн був людиною настiльки
масштабного мислення, що це спонукало й мене мислити ширше, глибше. У мене iншi
iдеї, iнший напрям у фантастицi, але вiн мене заряджав, безумовно.

- Та фантастика, яку пишуть i видають нинi, зовсiм iнша. Чи не
почуваєтеся ви трохи "динозавром" або "останнiм iз могiкан"?
- Чесно кажучи, так, почуваюся. Але я сказав би iнакше. У
Симонова в "Живых и мертвых" виведено образ Серпилiна. 41-й рiк, розгром. i там
є хороша фраза: "Этот человек сражался, не желая знать, что справа от него
сражаются плохо, слева сражаются плохо, - он стоял насмерть". Серпилiн у
резултатi опинився в оточеннi, хоча тi, хто тiкав, урятувалися. У мене
приблизно такий самий характер.

Менi здається, головне - великi, потужнi iдеї. Я навiть думаю,
що вони первиннiшi за нас. Вони живуть, а вже потiм до них пристебнеться якийсь
Савченко, якiсь читачi, котрi сприймуть це або не сприймуть. Головне - жити у
Всесвiтi. Не iснувати на письменникькому ринку, а жити у Всесвiтi.

- По-вашому, вся нинiшня фантастика - це однозначно поганоi Чи
ви можете назвати iмена та книжки, якi вам подобаються?
- Подобається Василь Головачов, але тiльки як фантаст, не як
лiтератор. У нього сильнi iдеї, та вiн також пiшов на ринок. У перших речах вiн
був дуже оригiнальний, але потiм став видавати по роману, i не по одному, на
рiк. Неможливо хороший роман написати за рiк! Нi фантастичний, нi будь-який
iнший. А бiлшiсть iз того, що потрапляє менi до рук останнiм часом, я просто не
можу читати. Пробував: некiкаво, та й годi. Навiть найрозкрученiших авторiв. Я
наперед знаю, чому вiн так пише, навiщо всi цi страстi-мордастi, - розумiю, що
це необлiдно для ринкового успiху, i менi стає некiкаво. У жодного я не побачив
нових iдей, порiвнюваних iз тими, якi висловлювали i Єфремов, i Стругакькi, i я.

"Схоже, ми живемо на сковородi, яка дедалi силнiше
розжарюється"

- У романi "Должность во Вселенной" ви долодите висновку, що
цивiлiзацiя - це стилiйний деструктивний процес розпаду. Не дуже оптимiстична
iдея...
- Проте вона правильна. Сам той факт, що вiд розвитку телнiки й
сервiсу людина не стає кращою, свiдчить: тут щось не те. У iльфа в його
записниках кiнця 20-х рокiв є хороший вислiв: "Раньше в фантастике главным было
радио. При нем ожидалось счастье человечества. Но вот радио есть, а счастья
нет". Вiдтодi що тiльки не з'явилося: i авiакiя, i космiчнi кораблi, i лазер, i
ядерна енергетика, - а загалного щастя як не було, так i немає. Цивiлiзацiя не
працює на людину.

- i наскiльки сучасний свiт наблизився до "критичної точки"?

- Нинi я вже дивлюся на це трохи iнакше. У статтi "Мир перед
точкой закипания" я писав про постiйне нагрiвання й можливе "закипання" нашого
свiту. Але тодi грiшив саме на цивiлiзацiю: ядерну енергетику, випалювання
корисних копалин, нафти. Однак потiм я прикинув, який внесок у цю справу таких
явищ, як радiоактивний розпад i геотермiчний градiєнт. Числа часто доводять
набагато бiльше, нiж слова. i, зiбравши наявнi данi, я пiдралував, що нагрiв
земної кори вiд геотермiки приблизно вп'ятеро бiлший, нiж вiд цивiлiзацiї.
Тобто, загалом, чи ми є, чи нас немає - для планети однаково. Цю iдею я виклав у
статтях "Эссе о пользе чтения справочников" i "Этот нестакионарный мир". Перша
стала основою заявки на вiдкриття, зареєстрованої в Москвi, в Комiтетi у справах
виналодiв. Це дуже погане вiдкриття, краще б його не було.

- Можете викласти його тезами?
- Я перелопатив купу довiдникiв з радiоактивних розпадiв i
знайшов те, чого не зналодили доти фiзики. Чим вимiри ближчi до нашого часу, тим
коротший перiод пiврозпаду. Крiм того, в iзотопiв, якi ранiше вважалися
стабiлними, також з'являється перiод пiврозпаду. А далi ось що. На кожнi сто
метрiв у глиб Землi йде нагрiвання на три градуси. Кiлометр углиб - на 30
градусiв жаркiше. Це явище - геотермiчний градiєнт - пояснюють радiогенним
теплом. Цей процес, як i розпад, вважається стабiлним. Але якщо вiн
нестабiльний i постiйно зростає - то це означає, що ми живемо, можна сказати, на
сковородi, яка дедалi силнiше розжарюється. Змiни клiмату останнiх рокiв
пiдтверджують це.

- З гiпотезою про прискорення радiоактивного розпаду ви,
наскiльки менi вiдомо, виступали ще пiсля чорнобилської трагедiї. Чи була хоч
якась реак*iя на це в науковому свiтi?
- Була. Я писав, зокрема, про те, що, крiм версiї про помилку
оператора, однiєю з причин вибуху реактора могло бути й незнання того, що
змiнюються константи розпаду. Зазвичай науковi статтi публiкуються в журналах,
що вилодять тиражами 2-3 тисячi примiрникiв, а я "шаралнув" її в щотижневику
"Книжное обозрение" - пiвмiлйона примiрникiв, i вiдразу її передрукував
"Вечiрнiй Київ" - 400 тис. примiрникiв тодi. Був страшенний скандал! Але чiтких
спростувань своєї iдеї я не одержав. Я публiкував свої мiркування й на сайтi,
закликаючи всiх, хто до цього причетний, зналодити новi данi про розпад,
геотермiчний градiєнт i порiвнювати зi старими. Але вiдгукiв поки що немає.

- Чи не здається вам, що ваше вiдкриття сприйняли б серйознiше,
якби воно полодило не вiд фантаста, а вiд ученого-ядерника?
- Звiсно! Це перше, що ставили менi на карб. При цьому якось
забувають, що вся цивiлiзацiя спочатку була фантастикою. Вся без винятку! i
ракети, i телефон, i радiо - все це спочатку було фантастикою, а потiм стало
реалнiстю. Проте пiдхiд один: мовляв, тiльки фантаста нам i бракувало!

- Якщо прокеси, про якi ви кажете, неконтролованi й
необоротнi, то що залишається людинi?
- Вникати. Перелодити вiд свiтосприймання, що ми живемо на
Землi, до того, що ми живемо у Всесвiтi. Саме про це я писав у романi "Должность
во Вселенной". Ця тема абсолютно неосяжна, i я продовжую її розробляти,
вживатися в неї.

- Найзручнiший вихiд iз безнадiйних прогнозiв на майбутнє
людство завжди вбачало в релiгiї. Але ж ви - атеїст i матерiалiст?
- Нi. Моя релiгiя - Всесвiт. iнша назва релiгiї - космiчне
вiдчуття, розумiння того, що, крiм свiту помiтного, є ще й свiт, недоступний
звичайним вiдчуттям. i вiн, мабуть, панiвний вiдносно нашого свiту. Це i є
Всесвiт. Частковий прояв цiєї iдеї - iдея Бога, але є й значнiшi iдеї.
- На початку нашої розмови ви говорили, що фантаст не може не
вiрити в майбутнє. Яким ви його бачите?
- Я переконаний, що має виникнути нове природознавство, яке
поєднає науку й релiгiю, а головне - позбудеться самогубного атрибута науки -
об'єктивностi: де об'єктивнiсть, там є спiлнiсть, але втрачаються глибини. Для
мене майбутнє - в iнтелектуальнiй революцiї, яка олопить свiт, i передусiм сферу
пiзнання. Це буде безкровна, але дуже серйозна революцiя. Саме для неї зараз
з'являється iнтелектуальний пролетарiат: люди з розумом, талантом i знаннями,
вимушенi продавати свою працю. Вони - справжнi господарi цивiлiзацiї, а не
торгашi й полiтики. Для опанування ситуацiї їм залишилося зробити те, що робив
колишнiй трудовий пролетарiат, який нинi зiйшов зi сцени,- солiдаризуватися. i
все буде.